Історична довідка

Археологія та етнологія в Одеському університеті

Історія археологічних досліджень в Північному Причорномор’ї багата на визначні постаті та видатні події. Перші кроки археологія в нашому регіоні робить задовго до заснування як Імператорського Новоросійського університету, так і самого міста. Враховуючи геополітичну та історико-культурну специфіку даної території, цілком логічним був інтенсивний розвиток тут саме античних студій. Їх популяризації сприяла діяльність Одеського міського музею старожитностей (згодом – Археологічного музею), відкритого у 1825 р. Жива увага до античності відбилася і в структурі наукової діяльності заснованого у 1839 році Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей. Видатні здобутки членів Товариства в галузі дослідження греко-римських антиків не могли не знайти належного визнання у освіченої громадськості країни. Саме вони забезпечили пріоритетне місце всебічному дослідженню античності і в стінах Новоросійського університету.

Так, вже при заснуванні університету як його базові підрозділи були відкриті 2 кафедри (теорії та історії красних мистецтв і класичної філології), в рамках яких формується класичний розділ археології як найдавніший у даному навчальному закладі. На підставі нумізматичних, археологічних та письмових джерел вивченням античних старожитностей займаються професори П.К. Брун, Н.П. Кондаков, В.Н. Юргевич, В.І. Модестов, О.О. Павловський, які підтримують тісні зв’язки з Одеським товариством історії та старожитностей і Археологічним музеєм. Наприкінці ХІХ ст. до традиційного мистецтвознавського та загальнокультурного напрямків дослідження античності додається польова робота: під керівництвом професора Е.Р. фон Штерна започатковані розкопки давнього міста Тіри та поселення на острові Березань, Б.В. Фармаковський в ході робіт в Ольвії вдосконалює методику розкопок. На початку ХХ ст. та в радянські часи традиції фундаторів античної археології в Одеському університеті продовжує М.Ф. Болтенко, проводячи розкопки на Березані. Особливе місце в повоєнній античній археології посідають розробки П.Й. Каришковського, енциклопедично ерудованого талановитого вченого, який вперше в Одесі ввів до наукового обігу значний обсяг епіграфічних матеріалів, а також суттєво інтенсифікував нумізматичні дослідження. Завдяки його зусиллям в університеті формується та плідно працює група археологів-античників: А.Г. Загинайло, Р.Д. Бондар, С.А. Булатович, А.І. Мартиненко і Т.О. Ізбаш, яким належить честь виховувати наступне покоління фахівців в цій галузі.

Приблизно до середини 70-х років ХІХ століття антична археологія залишалася єдиним розділом цієї науки, представленим в стінах Новоросійського університету. Один з перших кроків до розширення предмету наукового пошуку в галузі археології було зроблено в середині 1870-х років Ф.І. Успенським, який започаткував в Одесі візантинознавство і залучив до наукового пошуку археологічні дані. Він згуртував коло себе професорів-однодумців, яких, в тому числі, цікавив і розвиток культури південнослов’янських народів. В надрах цього гуртка (Н.П. Кондаков, М.Х. Красносельцев, О.І. Кірпічников, П.К. Брун та ін.) продовжується розширення галузі археологічних розвідок.

Вже в ході підготовки VI Археологічного з’їзду, який відбувся в Одесі у 1884 році, завдяки зусиллям Н.П. Кондакова заявляє про себе новий розділ археології в Новоросійському університеті – церковна археологія як галузь, спрямована на вивчення церковної історії та побуту на основі матеріальної культури. Свого логічного продовження вона набуває в працях проф. М.Х. Красносельцева, присвячених історії церковної архітектури та літургіки.

90-ті роки ХІХ століття на території колишньої Російської імперії пов’язані із зростанням уваги до первісних старожитностей. В Новоросійському університеті виникнення первісної археології як окремого розділу із самостійними польовими дослідженнями пов’язане з розкопками енеолітичних поселень в Молдові, що їх здійснив проф. Е.Р. фон Штерн, а також з його розшуками з приводу зв’язків між трипільцями та енеолітичним населенням Греції. Роботи в галузі археології енеоліту-бронзи в середині ХХ ст. продовжували проф. М.Ф. Болтенко, завдяки зусиллям якого було виокремлено усатівську культуру, та М.С. Сініцин, що зосередив увагу на старожитностях бронзової доби.

В рамках геологічних та палеонтологічних студій завдяки роботам акад. М.І. Андрусова на рубежі віків були закладені підвалини археології епохи каменя. Чимало сприяв популяризації первісності й створений в Новоросійському університеті палеонтологічний музей, один з найбагатших в світі. Традиція вивчення первісних старожитностей в рамках природничих наук зберігається і в 30-ті роки ХХ ст., коли палеонтологами Одеського університету під керівництвом Д.К. Третякова та Т.Г. Грицая були розпочаті стаціонарні дослідження в карстових печерах Одещини. Початок систематичного вивчення палеолітичних і мезолітичних пам’яток як специфічного напрямку археології в Одеському університеті пов’язується з ім’ям проф. В.Н. Станко. Ще студентом він брав участь в експедиціях, організованих Інститутом історії матеріальної культури АН СРСР під керівництвом П.Й. Борисковського. Завдяки майже піввіковій плідній праці В.Н. Станко в цій галузі започатковане дослідження палеоекономіки і палеоекології палеолітичного та мезолітичного населення сучасної України, сформована своєрідна наукова школа.

Отже, археологія як самостійна галузь наукових досліджень представлена в Одеському (Новоросійському) університеті протягом всього часу його існування. З розвитком археології в цілому розширювалася і проблематика, якою цікавилися науковці університету.

Етнологічні дослідження південних регіонів України в Одесі мають давню історію. На початку ХІХ століття тут формується регіональний етнологічний центр. В 1828 році при Рішельєвському ліцеї створюється Інститут східних мов, в якому вивчалися історія і культура східних народів, у 1828 р. виникає Товариство сільського господарства Південної Росії, в сферу наукової діяльності якого входило вивчення традицій землеробської культури, знарядь праці, народних промислів та ремесел Півдня України. В 30-х рр. ХІХ ст. на шпальтах періодичних видань «Одесский альманах», «Одесский вестник» та інших друкуються численні матеріали календарно-обрядових свят. В 40-х рр. ХІХ ст. виходить друком серія етнографічних робіт А.О. Скальковського, а згодом ним видаються монографічні дослідження, присвячені питанням заселення і господарського розвитку краю. Традиції одеської етнологічної школи були продовжені на початку ХХ ст. діяльністю етнографічного музею Степової України.

За цей період в Одесі було накопичено чимало етнографічного матеріалу і створено необхідну базу для практичного навчання. Ще в 1970-ті рр. на кафедрі стародавнього світу і середніх віків історичного факультету Одеського державного (нині національного) університету була написана кандидатська дисертація, присвячена вивченню архівних матеріалів і історіографії питань етнографічного дослідження Південної України.

В наш час організаційним центром археологічних і етнологічних студій в університеті виступає створена в 1993 році кафедра археології та етнології України. Галузі наукового пошуку її співробітників в цілому зберігають надбання попередніх поколінь археологів й етнологів Новоросійського (Одеського) університету та закладають підвалини для подальшого розширення проблематики досліджень. Співробітники кафедри підтримують плідні наукові контакти з фахівцями Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Німеччини, Італії, Франції, Польщі, Угорщини, Туреччини, Болгарії, Румунії, Росії, Молдови; виконуються міжнародні програми та договори.

Коментувати не дозволено.